Як раніше не буде ніколи

Цієї новорічної ночі я стояла біля будинку і вдихала запах запалених полін у мангалі, що може бути краще? Хтось любить запах цитрусових, хтось кави, а я такий фетишист. Аналізуючи чому саме дрова, що горять, я дійшла висновку, що це один із запахів мого дитинства. Він мене відразу забирає в той час, коли я поспішала на зимових канікулах до села до бабусі та дідуся. Ось і зараз він мене туди забрав.

Стоячи під будинком у селі, я бачила дим з димоходу, що лине вгору. Мобільних телефонів тоді не було і рідні могли лише здогадуватися, коли я приїду. Я відчиняю вхідні двері й в одну мить мене огортає запах турботи, любові та чогось нестерпно рідного. Так, це був запах дров у печі, а через пару годин аромат свіжого домашнього хліба та пиріжків з вишнями чи капустою.

Трохи пізніше картинка змінюється, на стільчику сидить бабуся біля корови та своїми сильними руками, так старанно і водночас ніжно доїть корову. Ось уже в мене в руках алюмінієва кружка з парним молоком, піна від якої така висока, що вистрибує з неї та біжить по моїй руці, а я намагаюся вдихнути всю піну і не втратити жодної бульбашки. Я роблю перші ковтки. Тепле молоко, з таким солодким, незабутнім смаком, швидко біжить до мене в шлунок. Закінчивши доїти корівку, другу кружку молока бабуся відносить братові.

На цьому спогаді я повертаюсь у реальність, в кінець 2021 року. І знову стою біля мангала новорічної ночі. Здається, пройшло так мало часу з того часу, але ні, вже минуло понад 20 років. Та й із братом тепер ми надто далекі один від одного. Друкуючи останній рядок на очах навертаються сльози.

У душі я розумію, як раніше не буде ніколи.